Справа про поновлення на роботі директора школи

В обґрунтування свої вимог зазначав, що наказом від 17 травня 2013 року № — його було призначено на посаду директора загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеню.

Між ним та відповідачем було укладено контракт «На роботу на посаді директора». Наказом від 10 грудня 2014 року № 372 та від 10 грудня 2014 року № 169-к його було звільнено на підставі п.3 ст.40 КЗпП України з посади директора за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов’язків.

В обґрунтуванні наказів про звільнення зазначалось, що наказами № 294 від 20 жовтня 2014 року, № 319 від 31 жовтня 2014 року, № 370 від 10 грудня 2014 року, № 371 від 10 грудня 2014 року йому було оголошено догани за неналежне виконання службових обов’язків.

Накладаючи на нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення, відповідачем було порушена ст. 147 КЗпП України, так як до нього за порушення трудової дисципліни вже було застосовано догани.

Крім того, наказ № 319 від 31 жовтня 2014 року та наказ № 371 від 10 грудня 2014 року рішенням суду, що набрало законної сили скасовано.

Крім того вважає, що його звільнено було без попередньої згоди профспілкового комітету та в період тимчасової непрацездатності.

Посилаючись на зазначені обставини просив суд скасувати наказ відділу освіти від 10 грудня 2014 року № 372 та від 10 грудня 2014 року № 169-к про його звільнення, поновити його на посаді директора загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, поновити дію контракту, продовжити його дію терміном на 1 рік на тих самих умовах та стягнути з відповідача оплату за весь час вимушеного прогулу за період з 10 грудня 2014 року по 26 серпня 2015 року в розмірі 32 875 грн. 56 коп., стягнути моральну шкоду в сумі 25 000 грн.

Апеляційний суд частково погодився з доводами апеляційної скарги позивача і зазначив:

У наказі про звільнення позивача за систематичне невиконання без поважних причин посадових обов’язків не зазначено, яке порушення трудової дисципліни, вчинене ОСОБА_3 після винесення наказів № 294 від 20 жовтня 2014 року, № 319 від 31 жовтня 2014 року, № 370 від 10 грудня 2014 року, № 371 від 10 грудня 2014 року про застосування до нього дисциплінарних стягнень у вигляді догани, послужило підставою його звільнення.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за одне й те ж саме порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано одне дисциплінарне стягнення: або догана, або звільнення.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, ухвалюючи рішення про відмову в позові, на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернули, та не з’ясували чи вчинив позивач новий дисциплінарний проступок, що став безпосередньо підставою звільнення, та мав місце після винесених позивачеві наказами № 294 від 20 жовтня 2014 року, № 319 від 31 жовтня 2014 року, № 370 від 10 грудня 2014 року, № 371 від 10 грудня 2014 року доган.

Вирішуючи питання щодо правомірності накладення дисциплінарних стягнень, суд першої інстанції у порушення норм процесуального права не перевірили належним чином, чи був дотриманий відповідачем під час звільнення позивача порядок застосування дисциплінарних стягнень, передбачений ст.149 КЗпП України.

Згідно зі ст. 149 КЗпП України за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

До таких видів стягнень згідно з ч. 1ст. 147 КЗпП України належать: догана та звільнення.

Звільнення працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, суду необхідно з’ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п. 3 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до роз’яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із подальшими змінами у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з’ясувати, у чому конкретно проявилось порушення, що стало; приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 і п. 1 ст.41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача зазначив, що саме зазначені накази послужили поводом для звільнення позивача за п.3 ст. 40 КЗпП України.

Будь яких інших порушень крім тих за які позивачу було оголошено догани позивачем, на час звільнення, скоєно не було.

Відповідно до ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника обчислюється відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Таким чином стягненню підлягає середній заробіток за 243 робочих дні вимушеного прогулу, що становить: 243 х 188,94 грн. = 45912,42 грн. без утримання податків, зборів і обов’язкових платежів.

Відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Колегія суддів вважає доведеними доводи позивача про те, що звільнення її з роботи призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди колегія суддів враховує фактичні обставини справи, зокрема, наявність проступку з боку позивачки і невідповідність застосованого відповідачем дисциплінарного стягнення, а також вимоги розумності і справедливості і вважає, що достатнім розміром такого відшкодування є 2000 грн.

Крім того, з відповідача належить стягнути судовий збір в доход держави в розмірі 2436грн. відповідно до ч.3 ст.88 ЦПК України. , виходячи з того, що позивач звільнений від сплати судового збору при пред’явленні позову.