Оскарження рішення територіальної громади у земельних спорах.

Обставини справи:

02 вересня 2021 року до Полтавського окружного адміністративного суду подана позовна заява ОСОБА_1 (надалі також – позивач) до Чутівської селищної ради Чутівського району Полтавської області (надалі також – відповідач) про визнання протиправним з моменту прийняття та скасування рішення Чутівської селищної ради Полтавської області чотирнадцятої сесії VIII скликання від 17.08.2021 Про скасування рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 .

В обґрунтування своїх вимог позивач наголошувала, що Рішенням десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною цільового призначення для сінокосіння і випасання худоби (код КВЦПЗ 01.08) площею 1,0000 га, яка знаходиться в межах населеного пункту с. Щасливе на території Чутівської селищної ради.

Не зважаючи на законність та обґрунтованість попереднього рішення та не беручи до уваги фактичне виконання раніше прийнятого рішення, Чутівська селищна рада на чотирнадцятій сесії VIII скликання прийняла рішення від 17.08.2021 Про скасування рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 ».

14 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Чутівської селищної ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для сінокосіння та випасання худоби, яка знаходиться в с. Щасливе на території Чутівської селищної ради кадастровий номер 5325483205:05:001:0104 та передачі у оренду терміном на 49 років /а.с. 122/.

Рішенням десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 терміном на 7 років /а.с. 123/.

При цьому, рішенням Чутівської селищної ради Полтавської області чотирнадцятої сесії VIII скликання від 17.08.2021 скасовано рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 /а.с. 120/.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
Верховний Суд України у постановах від 04 червня 2013 року (No 21-64а13) та 25 травня 2016 року ( No 21-5459а15), усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції статей 26, 59 Закону No 280/97-ВР і беручи до уваги Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року No 7-рп/2009 (далі – Рішення No 7-рп/2009), дійшов висновку про те, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У рішеннях від 31 березня 2011 року ( No К/9991/1149/11) та 26 лютого 2013 року ( No К/9991/59809/12) Вищий адміністративний суд України, проаналізувавши положення статей Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року No 561-XII (далі – ЗК України 1990 року) та ЗК України 2001 року, виходив із того, що пунктом 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу, і дійшов висновку про те, що орган місцевого самоврядування під час прийняття оспорюваного рішення, яким скасував своє попереднє рішення, діяв неправомірно.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі No 521/17710/15-а дійшла висновку, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, де предметом спору є правомірність прийняття органом місцевого самоврядування рішення про скасування свого попереднього рішення.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року (No 21-64а13) та 25 травня 2016 року (No 21-5459а15), і Велика Палата Верхового Суду не вбачала правових підстав відступити від цієї позиції.

У даній справі відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом визнання протиправним та скасування рішення Чутівської селищної ради Полтавської області чотирнадцятої сесії VIII скликання від 17.08.2021 Про скасування рішення десятої сесії VIII скликання Чутівської селищної ради від 18.05.2021 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу в оренду земельної ділянки для сінокосіння і випасання худоби гр. ОСОБА_1 .

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2400 грн, суд виходить з таких міркувань.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1. ) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
   
   
2. ) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
   Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1. ) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
   
   
2. ) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
   
   
3. ) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
   
   
4. )ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1. ) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
   
   
2. ) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
   
   
3. ) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
   
   
4. ) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі No815/4300/17, від 04.08.2020 у справі No810/3213/16.